Утро серое в тумане -- я раскрыл окно,
баба серет за дровами, серет уж давно,
полупьяненький солдатик девку еть ведёт,
прислонившись у забора мужичёк блюёт,
вижу лужу, в луже тёлка тихо-тихо ссыт,
вот вам русская сторонка, деревенский быт.
(В. Стус, «Твори у чотирьох томах», том 3, книга друга, ст.448)
Кроме того, что Стус был банальный русофоб он был еще зациклен на гениталиях.
Вот, что еще вспоминают про Стуса.
-- Та нервувати тому, -- заводився Стус, -- що нам варто тільки збочитись, тільки від себе відмовитись -- і все! Тут от вирви! -- він показав на свій пах, -- Отут вирви! -- він зробив жест, ніби відривав собі геніталії, -- І вся чоловіча сила… Вже нема поета, вже нема людини, вже нічого немає! Вирви!
«Вирви» він повторив три чи чотири рази. На увесь голос. І ще й показував.
Стус не любил христианство
Боже, розплати шаленої,
Боже, шаленої мсти,
лютості всенаученої
нам на всечас відпусти.
У відсутності «гніву пречистого» Стус звинувачував православ'я, «пасеїстичний дух» якого «тяжким каменем упав на молоду невизрілу душу народу [...]. Може, це одна з причин нашої національної трагедії».
И это я только начал копаться в биографии этого мрачного алкоголика, которого хотят увековечить в центре Донецка.
Journal information